Що ж. Ще вчора можна було посміхатися пристрастям, що кипіли за океаном і втішати себе тим, що Америка далеко і все, що там відбувається, то є їхнє особисте і ніяк не стосується пересічного українця, поляка чи бельгійця.
Але тепер все змінилося і навіть оптимісти відчули по спині холодний вітерець довгої суворої зими.
Треба чесно зізнатися: Європейський союз, як політично-соціальна одиниця, постав перед прірвою. Тому що в ньому немає сильної Англії. І ще багатьох сильних та завзятих. А є кволі, зрадливі і зовсім не-європейські, як виявилося, Угорщина та Словаччина. І НАТО теж має їх у своєму складі. Плюс ще Туреччина, яка переслідує суто свої інтереси і заради них готова загравати з ворогом. А ворог сильний та небезпечний.
Мабуть, першими цю небезпеку відчули поляки, принаймні, оголосили свої побоювання у великій статті в “Газеті”. Ми знайомимо вас з їх тезами щоб ми розуміли, що не тільки Україна з тривогою чекає на наслідки політичних змін. І переказуємо цю важливу публікацію своїми словами з власними оцінками.
Часи, коли Європа могла відпочити на лаврах мирного післявоєнного періоду, здаються залишилися у минулому. Підвищення ставок у протистоянні з Росією змушує нас задуматися: чи готова жемократична частина континенту самостійно протистояти загрозі, якщо «великий брат» США раптом вирішить більше не втручатися?
Іронія тут очевидна. Сполучені Штати, які довгий час були гарантом безпеки Європи, тепер мають на президентських горизонтах Дональда Трампа – людини, чий політичний підхід завжди супроводжувався скептицизмом до НАТО та прихильністю до авторитарних лідерів. У статті Gazeta.pl, польського видання, читаємо: «Трамп у Білому домі означає непевність і непередбачуваність». А що як Трамп вирішить, що конфлікти на іншому боці Атлантики – це проблеми самих європейців, і не захоче витрачати «американську кров та гроші» на їх вирішення?
Сила на папері: чи можна на неї покладатися?
Почнемо з того, що статистика не бреше. На папері європейські країни НАТО значно переважають Росію за чисельністю населення, військовим і економічним потенціалом. Згідно з даними, наведеними у статті, сукупна європейська економіка переважає російську майже в п’ять разів. Та й чисельність населення НАТО в Європі налічує близько 600 мільйонів, що суттєво перевищує російські 147 мільйонів. Можна згадати і про технічну перевагу: європейські країни мають більше танків, літаків і артилерійських установок.
багато європейців не готові брати до рук зброю навіть заради захисту власної країни.
Але, як каже колишній командувач сухопутних військ США в Європі Бен Годжес, якого цитує Gazeta.pl, «теоретичні цифри на папері не виграють самі по собі війн». Історія останніх конфліктів демонструє: сухі цифри у таблицях часто розходяться з реальним станом речей на полі бою. Росія в 2022 році, на думку багатьох, мала «приголомшливу міць», але ми всі стали свідками того, як ця міць була розвіяна наперекір очікуванням завдяки стійкості українців.
Чи є в нас воля до оборони?
На жаль, окрім наявності зброї, ключовою проблемою Європи є воля до її використання. Європейці звикли до думки, що війни – це справа минулого, а НАТО з його американським щитом завжди буде на сторожі. Однак опитування, проведені в Західній Європі, говорять про інше: багато європейців не готові брати до рук зброю навіть заради захисту власної країни. І ось тут варто задуматися. За даними дослідження Warsaw Enterprise Institute, лише 17% поляків готові піти на фронт у разі війни. У багатьох інших країнах ці показники ще нижчі.
Європа стала зоною комфорту, де «поспати до полудня і не турбуватися про завтрашній день» стало нормою. Це ставлення переноситься і на політиків. Чи має хтось із них мотивацію вливати мільярди в оборону, коли можна витратити ці гроші на щось більш «корисне» – інфраструктуру, соціальні програми або культурні проекти? Чимало політиків, здається, воліють не хвилюватися про майбутні виклики, сподіваючись на зовнішню допомогу.
Єдність – це ілюзія?
Теоретично, європейська частина НАТО могла б самостійно захистити континент. Але є один нюанс: чи здатні країни Європи досягти єдності? Це – 30 держав, кожна зі своїми інтересами, які часто не збігаються. Сполучені Штати впродовж десятиліть грали роль «диригента», об’єднуючи і узгоджуючи дії всього альянсу. З їх виходом з «оркестру» в нас з’являється ризик: хто тепер буде вирішувати, як діяти у випадку конфлікту?
НАТО без США – це як корабель без капітана, який ризикує піти на дно через відсутність згоди серед команди. Як зауважує Gazeta.pl, «проблемою європейської частини НАТО є також відсутність єдності». І в цьому є своя правда. Чи зможе Європа в потрібний момент зібратися та протистояти загрозі єдиним фронтом? Чи, можливо, інтереси окремих країн завадять їй вчасно і скоординовано реагувати на потенційні виклики?
Безпека коштує дорого – чи готові ми заплатити?
Питання оборонного бюджету в країнах ЄС також залишається відкритим. У більшості держав члени НАТО досягли рівня оборонних витрат у 2% від ВВП – це мінімальний рівень, рекомендований альянсом. Але є винятки: наприклад, Іспанія та Італія, які витрачають лише близько 1,5% ВВП. У такій ситуації ми спостерігаємо парадокс: навіть якщо гроші виділяються, немає гарантії, що вони будуть ефективно витрачені. Військова готовність Європи потребує не просто фінансів, а й стратегічного планування, що могло б забезпечити реальну ефективність цих витрат.
проблемою європейської частини НАТО є також відсутність єдності
Чи готова Європа жертвувати своїм комфортом і стабільністю заради спільної оборони? Це питання залишається відкритим. Але війна на сході України, як і перспектива зміни політичного курсу у Вашингтоні, робить його більш актуальним, ніж коли-небудь. Можливо, Дональд Трамп, який вже критикував НАТО, стане тим каталізатором, який змусить Європу переглянути свої підходи.
Європа у пошуках свого курсу
Можливо, найбільший урок, який Європа може винести зі свого нинішнього становища, – це те, що настав час покладатися на себе. «Позитивна сторона Трампа – мобілізація», – іронічно зазначає польська Gazeta.pl. Американський президент, із властивим йому стилем, змусив європейців серйозно задуматися про власні оборонні можливості. Можливо, це саме те, чого давно не вистачало континенту: відчуття, що безпека не може базуватися виключно на зовнішній підтримці.
Позитивна сторона Трампа – мобілізація
Чи зможе Європа за кілька років досягти рівня оборонної незалежності, здатної ефективно протистояти зовнішнім загрозам? Відповідь на це питання залежить не лише від фінансів, але й від нашого бажання залишатися єдиними у критичні моменти. І, звісно, готовності відкинути ілюзії про те, що «великий брат» завжди буде поруч.
Питання волі та перспективи на майбутнє
На завершення хочеться задати риторичне питання: скільки ще часу європейці готові витрачати на вагання? Проблема волі до оборони – це не лише проблема політиків, а й кожного громадянина. І, можливо, це питання стане одним із найважливіших для майбутнього континенту. В умовах зростаючого тиску з боку авторитарних режимів, відмовитися від залежності від зовнішніх сил і бути готовими до самозахисту – це виклик, який Європа повинна прийняти.
Настав час для Європи вирішити, що для неї важливіше – комфорт чи безпека. Тільки відкинувши ілюзії про вічну стабільність, європейські країни зможуть побудувати дійсно сильний, незалежний і готовий до самозахисту континент.
