Три роки тому після першого прильоту я сказав “Ось тепер життя змінилося назавжди”. Так і сталося. І нічого вже не можна повернути, щоб було як раніше.
Героїчний спротив на всіх можливих фронтах багато хто порівнює з битвою Давида та Голіата. Але це зовсім не так.
Я бачу і постійно повторюю іншу литературну референцію – Фінголфіна і Моргота.
Український народ не був голим хлопчиком з пращею. В нього була загартованість двома революціями, пам’ять останніх війн імперії, в яких він не так давно брав участь, була велика частка реалістів, що готувалися до війни. Дуже багато хто не сумнівався в початку цієї великої війни, лише прорахувався в даті, а дехто точно знав і день. Бо це ж день московітського збіговиська бомжів, який вони завжди гучно святкують.
Тому боротьба маленького, але вмотивованого війська і народа проти залізної навали великого, але незграбного і навіки проклятого війська орків нагадує саме цю сцену і відповідні історії з реального світу.
Фінголфін, що не побоявся вийти проти непереможного, як уявлялося, ворога, загинув. Але і ворог не лишився неушкодженим. А потім і зовсім зник у вирії часу та простору.
Бо скільки всі не говорять про силу зла, воно завжди програє. З інших причин, навіть не від наснаги оборонців.
А подвиги героїв лишаються легендами, які вчать нові покоління.
Мордор буде спалено з усіма мордорянами, їх дітьми, худобою і тарганами. І, скоріше за все, зроблять це вони самі. Хотілося б прямо завтра, але може це буде і через сто років. Але невідворотно. Тому що зло не створює життя, технології та мистецтво і світи, а тільки нищить.
А ми, чи наші нащадки, побудують новий світ.
Вічна пам’ять героям! Терпіння та хоробрості живим!
Сподіваюсь, це буде останній запис про це. І наступного року в цей день я вже не напишу про те, що війна триває. Але, як би там не було, зброя тепер назавжди зі мною і у більшості тих, кого я знаю. І головне, ми знаємо що з нею робити.
