Минулого вікенда сталася подія, на яку чекали мільйони шанувальників популярної музики. На стримінгових платформах та в музичних магазинах з’явився альбом Пола Маккартні “The Boys of Dungeon Lane “.
Це результат роботи, яку 83-річний музикант робив протягом останніх чотирьох років.
Музика не для динозаврів
Багато хто скептично ставився до нового і, скоріше за все, останнього альбому майстра. Ну, випустив дідусь кілька пісень, що лежали в його архівах. Знову збере старих своїх друзяк, які є зараз найбільшими святовими зірками, і вони заспівають старечими голосами якісь пісні про динозаврів.
Але вийшло не так. Пісні виявилися новими, написаними спеціально для цього альбому. Кожен текст, кожна композиція була зроблена так, щоб знаходитися саме на своєму місці в плейлисті. Як каже сам Пол Маккартні: “Всі пісні в альбомі дуже різні. І це зроблено навмисно. Щоб у слухача не було одного ностальгічного настрою протягом всього альбому. Тут є і сумні спогади, і ліричні, і смішні, яким і було життя. І кожен може пережити все це разом зі мною”.
Титан британської музики
В експертності Полу Маккартні не відмовиш. Це людина, яка зробила найбільший внесок в музичну культуру 20-го сторіччя. Його творчість вивчають в школах. Мабуть, немає людини, що хоча б раз не чула “Yesterday”, “Michelle”, або “Hey Jude”. Окрім популярних пісень, Маккартні писав симфонічну музику, саундтреки до фільмів та навіть відеоігор, таких як “Destiny“.
Він завжди допомагав творчій молоді і завдяки йому ми знаємо що таке брітпоп, оскільки саме він оказав велику підтримку засновникам стилю Френу Гілі, Деймону Албарну, Крісу Мартіну, братам Галахерам та Тому Чапліну, які і стали першими амбасадорами напрямку. Останніми десятиріччями мільярдер Маккартні започатковує музичні школи та фінансує конкурси для молоді, надаючи талановитим юним музикантам стипендії. Він згадує післявоєнні часи, коли в Британії за сприяння уряду та ентузиастів з’явилося багато музичних шкіл, що і зумовило розквіт британської музики в 60-х роках.
В новому альбомі є згадки про це, і про багато іншого. Співак згадує свою родину, друзів, свої мандри післявоєнним Ліверпулем з юним Джорджем Гарісоном, коли вони ще і подумати не могли про всесвітню славу.
З допомогою своїх друзів
Щодо старих зірок, то да, Пол залучив до створення альбому найкращих музикантів своєї епохи. Аранжувальником традиційно виступив Джеф Лінн. В нього навіть є свій номер – пісня з Рінго Старром “Home to us”, яка дуже нагадує творчість ELO і фірмений стиль Лінна.
Взагалі, кожна пісня з альбому – це “ear worm”, як написали багато критиків. Тобто, вона крутиться в голові протягом дня. Що ж, для майстра мелодій це звичана практика. Але і розумний підхід до запису та аранжування має визначне значення.
Майже всі партії в альбомі Пол записав сам, включаючи духові та ударні інструменти. Через вікові проблеми з голосом, довелося відмовитися від високих нот та гучних приспівів. І музикант не став “витягувати” проблемні місця за допомогою бек-вокалістів, як на концертах. Він просто зробив пісні тихими. Для старечого голосу. Дуже спокійні, теплі, інтимні розповіді. Як на вікенд в колі сім’ї, коли в гості приїздять онуки та праонуки, діти та старі знайомі. А такій людині, як Пол Маккартні завжди є що розповісти.
Критики замовкли. А потім…
Менеджмент музиканта провів величезну роботу. В останній місяць, Маккартні побував на сотнях радіо-етерів, десятках провідних ток-шоу, разом з Стівеном Колбертом, шоу якого пало жертвою трампівської цензури, він влаштував останній концерт і “вимкнув” етер. Спокійно відповів зухвалому Берону Трампу під час іншого телешоу, що він прожив велике щасливе життя і не жалкує ані за секундою, що минула, натякаючи на те, що самому “золотому хлопчику” поки нема чим похвалитися. Про всі ці події писали тисячі статей, знімали сотні сюжетів. Музикант в свої 83 знову став мега-зіркою, як свого часу у 25. Звісно, для літньої людини це було неабияке випробування.
Але Полу не звикати до багатогодинних концертів та медійного навантаження, бо все його життя з 17 років пройшло в такому режимі.
Весь цей медіа-шторм мав чимось закінчитися. І багато хто боявся, що ця хвиля перетвориться на хейт після виходу альбому. Тому що всі знали, що останніми роками дід погано співає, але не йде зі сцени, що він робить неоднозначні заяви (як і завжди), врешті, що він іноді виглядає як викопна реліквія більше, ніж як живий актуальний музикант.
І ось альбом вийшов. І отримав розгромно переможну критику. І музичні експерти, і блогери, музиканти і просто слухачі зійшлися в тому, що альбом чудовий, мудрий, збалансований, цікавий і етапний для світової музики в цілому.
Такого єднання позитивних відгуків я вже і не пам’ятаю. І це доводить мудрість легендарного музиканта та його менеджмента і те, що ця людина дійсно є втіленням сторіччя в історії світової популярної музики.
Що ж. Вітаємо Пола Маккартні з гарним альбомом. Давайте його послухаємо.
А потім купіть його обов’язково. Цим ви допоможете молодіжним благодійним проектам музиканта. Може саме ваш внесок дасть можливість вчитися музиці новій юній зірці світового рівня.
