Маркетингова помилка десятиліття від Sony
Як я вже писав, компанія Bungie, яка є одним з ігрових підрозділів корпорації Sony, оголосила про закінчення оновлень космічного онлайн лутер-шутера Destiny 2 – єдиної у своєму класі гри на даний момент, яка успішно розвивалася протягом восьми років і стала віртуальним домом та ігровим майданчиком для десятків мільйонів гравців.
Для такого рішення були причини, але ми розглянемо їх у наступних статтях. Зараз можна сказати одне: це була рокова помилка.
Закінчивши розвиток Destiny 2, Sony факично зарізала золоту курку, бо гра фактично не мала конкурентів, чудово співіснувала з схожими проектами, такими як Warframe та Halo і демонструвала стабільність за аудиторією та надходженнями донатних коштів.
Криза в ігровому департаменті призвела до неефективних рішень та невиправданих витрат, що і призвело до цього фіналу.
Наразі петицію про відновлення роботи над франшизою підписало близько 350 тисяч гравців. І це лише за тиждень.
Не кожна гра стає світом
Є ігри, які проходять і забуваються через місяць. Є ігри, які збирають онлайн, продають мільйони копій і теж зникають без сліду. А є дуже рідкісні випадки, коли гра перестає бути просто грою і перетворюється на окремий світ. Світ, у якому люди хочуть жити, у який хочуть повертатися роками, який стає частиною культури покоління. Саме такі ігри робила Bungie.
І що найцікавіше — вони не створювали свої франшизи як “продукт”. Вони створювали їх як пригоди. Як величезні всесвіти з власною міфологією, архітектурою, музикою, героями і атмосферою. Саме тому їхні проєкти переживали десятиліття і живуть досі. Що віджрізняло цю компанію від інших?
У Bungie завжди були декілька головних козирів. По-перше — сценаристи. Не просто люди, які пишуть історії та діалоги. Це були концептуальні автори, які будували глобальні історії, релігії, цивілізації, конфлікти, філософію світів. І навіть другорядний лор у їхніх іграх часто був цікавіший за основні сюжети багатьох AAA-проєктів.
По-друге — неймовірні архітектори світів. Bungie вміли створювати місця, які запам’ятовувалися назавжди. Halo, космічні станції, стародавні руїни, пустки, засипані снігом бази, дивні інопланетні структури — усе це мало власний стиль. Їхні світи були не просто красивими. Вони викликали цікавість. Хотілося досліджувати кожен куток.
І третє — дизайнери та аніматори. Bungie завжди вміли робити “велику картинку”. Вони чудово працювали з кольором, силуетами персонажів, зброєю, технологіями. А потім усе це оживляли аніматори, які робили катсцени рівня дорогих фантастичних серіалів.
Саме так народилася Halo.
Halo — не просто шутер
Коли Microsoft побачила потенціал Halo, вони зробили дуже важливу річ: не почали ламати франшизу. Навпаки — вони зрозуміли, що перед ними не просто гра, а майбутній символ власної екосистеми.
Microsoft зробила Halo основою бренду Xbox. Вони просували Master Chief як головного героя покоління. Вони інтегрували Кортану навіть у Windows як голосового помічника. Вони запускали аніме, серіали, книги, комікси, лайв-екшен проєкти. І головне — вони дозволяли світу Halo жити й розвиватися.
Так, не всі нові частини були ідеальними. Так, франшиза теж переживала кризи. Але Halo залишилася культовою. Люди досі знають:
- Master Chief;
- Кортану;
- Альянс;
- форму енергомеча;
- кораблі UNSC;
- музику Halo.
І це найважливіше. Світ продовжив існування.
Саме тому Halo стала прикладом того, як треба працювати з великими франшизами. Не вбивати їх короткостроковими рішеннями, а будувати навколо них довготривалу культуру. Microsoft послідовно просував франшизу. Аніме-серіали, джля виробництва яких залучили культових режисерів світової анімації, ігрові серіали з живими акторами, які пережили чотири реінкарнації на даний момент, мерч, комікси, книги тощо – навколо гри сформувався цілий всесвіт, який успішно існує і розвивається і зараз. На Steam добова статистика показує 5500 одночасних гравців (до речі, у Destiny 2 – 25000 пік цієї доби). Після придбання франшизи Microsoft Bungie продовжили свій шлях з команією Activision і створили новий всесвітній хіт.
Destiny — момент, коли Bungie створила шедевр
Коли з’явилася Destiny, багато хто не зрозумів, наскільки амбітною була ця ідея. Це був не просто FPS. Це була спроба створити живий фантастичний всесвіт, у якому MMO, сюжетна гра, кооператив і кінематограф існували одночасно.
Першу Destiny часто критикували. По-перше, за те, що в грі не було безкоштовного режиму. По-друге, що вона коштувала забагато для молодих гравців. По-третє – за надмірний пафос і агресивний маркетинг. Залучення видатних художників, таких як Джесі ван Дейк, композиторів Майкла Сальваторі і навіть Пола Маккартні, режисерів рівня Альберто Мієльго одразу зробили Destiny елітарною розвагою (приблизно як Star Citizen). Потім платний формат не виправдав себе і гру перевели в режим free-to-play, що зробило її культовою і принесло мільйони відданих фанатів.
Bungie вкладала у цей проєкт усе:
- симфонічну музику;
- масштабний лор;
- складну міфологію;
- неймовірний артдизайн;
- унікальні механіки стрільби;
- атмосферу самотності та космосу.
Навіть музичний внесок Paul McCartney став символічним. Для гри написали справжню велику тему, яка й сьогодні асоціюється з Destiny.
А потім з’явилася Destiny 2.
І ось тут Bungie досягла майже неможливого.
Destiny 2 — гра, аналогів якій досі немає
Destiny 2 стала моментом, коли всі сильні сторони Bungie зійшлися разом.
Вони створили:
- один із найкращих gunplay в історії FPS;
- унікальну систему рейдів;
- фантастичну візуальну естетику;
- культових персонажів;
- світ, у який люди буквально переїжджали жити.
Коммандер Завала, Кейд-6, Ікора Рей, Осіріс, Лорд Саладін, Еріс Морн, Волоцюга, Королева Мара та принц Ульдрен і, звісно, Фантом – ще з першої гри вони стали не просто персонажами, а друзями і членами сімей, що створювалися через спільну гру і спілкування гравців на фан-зустрічах та комік-конах.
А рейд Deep Stone Crypt взагалі став історичним моментом для індустрії. Сцена, де команда виходить у відкритий космос під “Deep Stone Lullaby”, – це вже давно не просто частка геймплею. Це культурний момент. Один із тих, через які відеоігри починають сприймати як мистецтво.
Destiny 2 вдалося зробити те, що не можуть повторити десятки студій із величезними бюджетами. Вона створила емоційну прив’язаність. Люди не просто “грали у Destiny”. Вони жили в ній.
На жаль, ані Bungie, ані Sony, що придбала франшизу, не спромоглися на розвиток. Не зняли серіали, не зробили аніме, не випустили коміксів. Хоча, історія циклу набагато цікавіша, ніж ті ж “Зоряні війни”.
І далі почалася класична проблема великого бізнесу: коли корпорація бачить перед собою не світ, не культуру і не покоління фанатів — а просто live-service продукт із цифрами в Excel.
І саме в цей момент починається повільне руйнування навіть найкращих франшиз.
У наступній статті ми поговоримо про те, як Sony отримала в руки один із найперспективніших фантастичних всесвітів сучасності — і чому в результаті Destiny опинилася на межі зникнення.
