Колись Грузія була стратегічним партнером і союзником України. Ми разом збиралися до Европейського союзу щоб стати не тільки союзниками, а і сусідами у складі однієї наддержави.
Саме трояндова революція стала натхненням для українських Майданів.
Але тепер це все в минулому. І схоже, назавжди.
Після виборів у парламент Грузії, де в результаті вірогідних фільсифікацій перемогла промосковітська партія влади, Євросоюз неодноразово закликав кандидата в члени своєї спільноти країн притримуватися законності. Але “молода ефективна команда” кремлівських запроданців ігнорувала “слабкий Захід”. І прийшов час Заходу сказати своє слово немовлятам від демократії та державоутворення.
Застереження Европарламента
Днями Європарламент не визнав парламентських виборів у Грузії та закликав призначити нові. У ЄС зазначили, що вибори «не були ані вільними, ані справедливими». Тож парламент хоче, аби парламентські вибори відбулися повторно протягом року під ретельним міжнародним наглядом. Також ЄС має запровадити санкції та обмежити офіційні контакти з урядом і парламентом Грузії. Зокрема, санкції пропонують накласти на прем’єр-міністра Іраклія Кобахідзе, мера Тбілісі та генерального секретаря керівної партії «Грузинська мрія» Каху Каладзе.
На жаль, у Європарламента немає дієвих важелів пливу на країну, що не є членом ЄС. Навіть на Словаччину та Угорщину, які входять до Союху, немає управи. Хіба що європейські країни перестануть купувати грузинські вино та мандарини. Іспанія та Греція посміхнулися.
Що відповіли гарячі кавказці?
Прем’єр-міністр Грузії Іраклій Кобахідзе оперативно відреагував на рішення Європарламенту і заявив, що Грузія і не збирається до Європи.
«Ми ухвалили рішення не ставити на порядок денний питання про відкриття переговорів із Європейським Союзом до кінця 2028 року. Також до кінця 2028 року ми відмовляємось від будь-яких бюджетних грантів з боку Європейського Союзу», — сказав Кобахідзе.
А спікер нелегітимного парламенту, в якому відсутна фракція опозиції, і який не може приймати рішення тією кількістю депутатів, що там зараз є, Шалва Папуашвілі, теж додав порцію підлабузництва кремлівському рефрижераторному мешканцю:
«Якщо ми станемо сьогодні членом Євросоюзу, знаєте, скільки вільної торгівлі доведеться скасувати? […] Знаєте, з якою кількістю країн доведеться скасувати безвізовий режим? З одного боку стоїть інтеграція з Євросоюзом, з іншого — дезінтеграція з багатьма країнами».
Ну, багатьма країнам членство Грузії в Євросоюзі вигідно, і лише одна виступає проти. І ми всі знаємо її назву. І саме заради тимчасових подачок гордий грузинський нарід вирішив лишитися незалежності і стати вмираючою Абхазією. Дуже дивно мати перед очима такі приклади співробітництва з московією і добровільно лізти в той же зашморг.
Що далі?
В Україні буквально в день, коли промосковітський уряд відмовився від євроінтеграції люди вийшли на Майдани в своїх містах і уряд впав через три місяці. Чомусь я ввадаю, що Грузія так не вчинить і на довгі десятиліття зникне з мапи незалежних держав світу. Бо бункерний щур – це дуже ненадовго, а втрата суверенітету – назавжди.
Хотілося б співчувати грузинському народу. Але щось не співчувається. Бо особисто я вийшов на Майдан в перші його години. І це вибір людини – свобода або совецьке рабство. Ті, хто його зробили хоча б раз в житті, ніколи не зрозуміють тих, хто вирішив пересідити лихі часи вдома. Бо для них лихі часи будуть до кінця їх життів, включно з дітями та онуками. Хай бог їх судить.
В день, коли Грузія відкинула своє європейське майбутнє, Україна отримала від Європарламенту більше 18 млрд євро від заморожених московітських грошей. Думай Те.
Довідка, або масштаб втрат
Грузія та Євросоюз мають багаторічну історію відносин, яка розпочалася в 1990-х роках після розпаду Радянського Союзу. Грузія, прагнучи інтегруватися до західних структур, активно розвивала співпрацю з Європейським Союзом (ЄС), що з часом призвело до формування стратегічного партнерства.
Початок співпраці (1990-ті роки)
Після здобуття незалежності в 1991 році Грузія почала орієнтуватися на зближення із Заходом. Першим значним кроком стало підписання у 1996 році Угоди про партнерство та співпрацю (УПС) з ЄС, яка набула чинності у 1999 році. Ця угода стала основою для політичного діалогу, торговельних відносин і реформ, спрямованих на демократизацію та зміцнення економіки.
Східне партнерство та поглиблення зв’язків (2000-ті роки)
У 2004 році Грузія почала брати участь у Європейській політиці сусідства, а у 2009 році стала частиною програми «Східне партнерство». Ця ініціатива ЄС була спрямована на зміцнення відносин із шістьма країнами Східної Європи та Кавказу, включно з Грузією.
У межах Східного партнерства Грузія взяла курс на реформи у сферах державного управління, прав людини та боротьби з корупцією. Ці кроки отримали високу оцінку з боку Брюсселя.
Асоційована угода та безвізовий режим
Знаковим етапом стало підписання в червні 2014 року Угоди про асоціацію між ЄС та Грузією. Вона включала створення глибокої та всеохопної зони вільної торгівлі (DCFTA), що відкрило грузинським товарам доступ до ринків ЄС. Цей документ також зобов’язував Грузію продовжувати реформи у сфері верховенства права, економіки та захисту прав людини.
У 2017 році ЄС надав Грузії безвізовий режим. Це стало важливим символічним і практичним кроком до зближення з Європою, дозволивши громадянам Грузії подорожувати до країн ЄС без віз терміном до 90 днів.
Заявка на членство в ЄС
Після початку повномасштабної війни Росії проти України у 2022 році Грузія разом із Україною та Молдовою подала заявку на вступ до Європейського Союзу. Це відбулося 3 березня 2022 року. Заявка стала вираженням прагнення Грузії до глибшої інтеграції та посилення європейської ідентичності.
У червні 2022 року Європейська Рада надала Україні та Молдові статус кандидатів на вступ до ЄС, а Грузії — статус «перспективного партнера». Брюссель відзначив необхідність виконання низки умов для отримання статусу кандидата, зокрема зміцнення демократії, боротьби з корупцією та забезпечення незалежності судової системи.
Поточна ситуація
У 2023 році ЄС продовжив підтримувати Грузію у реалізації реформ через фінансову та технічну допомогу. Попри певні виклики, такі як політична поляризація всередині країни та критика грузинського уряду з окремих питань, європейський шлях залишався стратегічною метою Грузії.
