Як ми вже всі знаємо, в “оплоті демократії” в прокат вийшов документальний фільм про дружину президента Трампа Меланію. Фільм зняв придворний режисер, а лояльний до какістократичного режиму комерсант оплатив видатки на фантастичну суму.
Як і очікувалося, фільм не зайшов звичайній публіці і від керівництва країни надійшла вказівка – всіх гнати дивитися! Для мешканців пост-радянських країн це звичне явище, коли людей знімають з робочих місць а дітей з уроків іг онять в кіно дивитися якусь партійну прутню. Але з країною, де державний сектор не такий і великий, це вважалося складним шляхом. Але, як виявилося, ні.
Примара комунізма в Орегоні
У Сполучених Штатах Америки свобода слова та преси закріплені Першою поправкою до Конституції, яка забороняє Конгресу обмежувати ці права. Проте в сучасній реальності цензура часто відбувається не через прямі державні укази, а через складну мережу впливу великого бізнесу, що тісно переплітається з політичною владою. Яскравий приклад такого непрямого, але ефективного контролю над інформацією став недавній інцидент з документальним фільмом «Melania», виробленим Amazon MGM Studios.
Спочатку все було непогано
У січні 2026 року Amazon MGM Studios випустив у прокат документальний фільм «Melania» (режисер Бретт Ратнер), який розповідає про 20 днів життя першої леді Меланії Трамп напередодні інавгурації Дональда Трампа у 2025 році. Студія витратила близько $40 млн на придбання прав і ще $35 млн на маркетинг — суми безпрецедентні для документального кіно. Фільм стартував досить успішно для жанру, зібравши понад $7 млн у перші вихідні, але зіткнувся з критикою та контроверсіями.Особливо помітним став випадок у незалежному кінотеатрі Lake Theater & Cafe в Лейк-Освего (передмістя Портленда, штат Орегон). Цей заклад відомий своїм іронічним та провокативним підходом до реклами на афіші. Для просування «Melania» власники розмістили написи: «Чи носить Меланія Prada? Дізнайтесь у п’ятницю» та цитату з «Мистецтва війни» Сунь-цзи: «Щоб перемогти ворога, треба його знати. Melania стартує в п’ятницю».
Амазон завдає удару у відповідь
Ці жарти, які відображали ліво-ліберальні настрої місцевого населення, не сподобалися студії. За словами менеджера Джордана Перрі, представник Amazon MGM зателефонував і заявив, що «вище керівництво» незадоволене таким маркетингом. В результаті студія відкликала права на показ фільму в цьому кінотеатрі: всі сеанси «Melania» скасували після неділі 8 лютого 2026 року.
Після цього вивіска театру змінилася на іронічне: «Amazon подзвонив. Наша афіша їх розлютила. Усі покази Melania скасовано. Підтримайте нас у Whole Foods» та «Приєднуйтесь до Amazon Prime — безкоштовна доставка за два дні». Театр отримав величезну підтримку від частини глядачів, але водночас і раніше стикався з обуренням місцевих жителів, які не хотіли бачити фільм про дружину президента в їхньому «анти-естеблішмент» закладі. За вихідні продали лише $196 квитків.Цей випадок ілюструє, як у США цензура може реалізовуватися не через державні органи, а через приватні корпорації, які мають величезний вплив.
Примхи Великого брата
Amazon — не просто кінокомпанія, а гігантська корпорація, що контролює хмарні сервіси, онлайн-торгівлю, стрімінг і навіть урядові контракти. Її власник Джефф Безос має тісні зв’язки з політичними елітами, а платформа Prime Video є потужним інструментом поширення контенту. Коли студія Amazon MGM вирішує припинити показ фільму в конкретному кінотеатрі через незручні жарти — це фактично примус до самоцензури.
Подібні механізми діють і в інших сферах: соціальні мережі (які часто співпрацюють з урядом), платформи стрімінгу, рекламодавці. Пряма державна цензура заборонена, але коли корпорації, що отримують державні преференції чи контракти, починають «виправляти» контент під тиском влади чи власних інтересів — результат той самий: незручні голоси заглушаються.
Що в Україні?
У нас цензура часто приходить не через «великого брата» в погонах, а через пострадянську звичку держави лізти туди, де її не чекали. Згадайте квоти на українську музику та мову в радіоефірі — ідея добра, але на практиці радіо-менеджери отримують дзвінки від «рекомендацій» зверху, кого крутити, а кого приглушити. Або як у 2024–2025 роках окремі артисти та продюсери скаржилися: «Якщо ти не в правильній тусовці — тебе просто не пускають на великі майданчики чи держфести». Державні гранти від УКФ чи Мінкульту — це круто для незалежних, але з ними йде негласне правило: не чіпай чутливі теми, не критикуй «своїх». Інакше наступного року — «технічні проблеми» з фінансуванням. Те саме з кіно та серіалами. Закон про медіа 2022-го заборонив цензуру прямо, але на практиці платформи та телеканали самі себе цензурують, щоб не нарватися на штрафи чи «рекомендації» від регулятора. Хочеш зняти гостру сатиру на владу чи корупцію? Будь готовий, що хтось «порадить» пом’якшити, бо «зараз не час». Або як з російським контентом: заборона логічна, але іноді під неї потрапляє все підряд, навіть те, що могло б бути корисним для деконструкції російських наративів, як-то фільм Іллєнка про збоченця царя Петра.
Про руйнівну роль держави у Нацвідборі Євробачення зараз розповідає, мабуть, кожна праска на тлі нового, чергового і закономірного скандалу.
Що по маркетингу?
Маркетинговий висновок простий: у пострадянських країнах держава любить «допомагати» шоу-бізнесу «правильним» напрямком. У США це роблять корпорації з політичними зв’язками, у нас — чиновники і наближені до владного угруповання з «рекомендаціями».
Результат один: креатив стискається, іронія стає ризиком, а найсміливіші проєкти або йдуть в підпілля, або емігрують на YouTube/TikTok. Тому коли наступного разу хтось скаже «у нас цензури нема» — просто посміхніться. Вона просто навчилася ховатися за «рекомендаціями», «квотами» та «національними інтересами». А справжній маркетинг шоу-бізнесу — це вміти бути сміливим, але не настільки, щоб завтра тебе «попросили» з ефіру.
