Нарешті, після всіх скандалів та війн фан-клубів артистів, на Суспільному відбувся Національний відбір пісенного конкурсу Євробачення-2026.
Склад артистів, як і їх пісні, були всім відомі заздалегідь, їх вже обговорили експерти та журналісти, і тепер всі чекали на номери учасників, щоб побачити візуалізацію пісень.
Обговорювати всіх ми не будемо, бо на цю тему вже було надто багато балачок. То ж, не допустимо зростання ентропії в медіа-всесвіті. Скажемо лише про тих, хто звернув на себе увагу Чорного Лиса. І трошки про тих, хто вчергове не звернув.
По-перше, для нас Jerry Heil не була безумовною фавориткою, попри нашу безмерну до неї повагу. Важка пісня, непопсовий номер, багато складнощів в постановці – все це грає проти артиста на такому конкурсі, як Євробачення. До того ж, ця пісня була ну дуже схожа на творчість Міхаеля Крету, і нам здалося, що, можливо, він її і написав. Ну, і, звісно, української айдентики в ній, окрім, мови, було небагато. Похмурий середньовічний сеттинг теж не сприяв легкому сприйняттю. Секунда від секунди вважалося, що зараз звідкись вискочить маленький хлопчик і заволає “Etis, Atis, Animatis”. Ну, звиняйте, такі асоціації.
По-друге, великого захоплення також не викликала стерильна пісня LAUD. Не через виконання – воно було досконалим, а саме через повну асексуальність і неукраїнськість пісні. Такого матеріалу дуже багато, ці фонові пісні проходять і забуваються. От, насправді, ніхто з редакції не згадав її мелодію вже через три хвилини після того, як номер завершився. До того ж, Євробачення – це конкурс шоу. Стандартний спів вокаліста у світі прожекторів нікого не здивує і не викличе реакції.
По-третє, не вразили виступи “вічних” конкурсантів – гурту “Молоді” та KHAYAT. Минулого року у обох були набагато цікавіші пісні, а Хаят взагалі з своєю ремінісценцію на Метью Белламі був нашим особистим фаворитом. Цього року було просто нецікаво.
По-четверте. Творча група Суспільного щось перемудрила з роботою телевізійників, і, як завжди, напортачили звукооператори. Живий звук на телешоу – це не їхній сильний бік практично завжди. І саме якість живого звуку зіграла з багатьма учасниками погані жарти і всерйоз вплинув на сприйняття пісень. Але ж, з причини, про яку ми скажемо пізніше, ніхто цим не переймався і взагалі незрозуміло, нащо було щось проводити за особисто наші гроші. Ми на таке не підписувалися.
Далі. Тепер про гарне.
Нашим особистим фаворитом на цьому Нацвідборі був несподіваний Mister Vel. Ми думаємо, що вся країна побачила народження наживо оригінального, сонячного, професійного співака. Його практично ідеальне виконання хореографії та вокалу зумовлені тим, що він щодня ходить на роботу в театр оперетти, де танцює та співає, а не робить по одній пісні на рік на Нацвідбір як небудемоказатихто. У цього артиста все складеться найкращим чином, це була гарна ідея показати себе на високорейтинговому етері. Після цього можна нікуди не їхати, ангажемент не забариться.
Також дуже позитивне ставлення у нас було до колективу “Щукариба”. Бо ми їх слухали наживо на концертах, дивилися відео, слідкували за новими піснями на Спотіфай. Да, це музика на любителя. Етно-рок завжди такий. Але це дуже українська, позитивна, майстерна команда. Гарно що розбавили твори іноземних майстрів рідною власною музикою.
Дуже симпатично виглядали молоді рокери “The Elliens”. Не секрет, що найменшого “рика” гітари українські продюсери, критики та редактори бояться так, що аж пудять під себе, таке враження, в своїх редакціях.
Цей совецький жах “запрещьонного” року з воланнями про “неформат” є прокляттям пост-совкових країн. І через це справжня популярна музика проходить повз них, тому що все найцікавіше у світовій музиці відбувається саме в жанрі року та його різновидів.
“Елліенс” молодці, що не пішли в укрофестивальному тренді безбарвної попси. Але ж, вплив шведсько-фінських джерел в їх пісні настільки явний, що є враження, що її таки і написав або Лаурі Ілонен, або “штатний” сонграйтер Євробачення Тім Норелл.
Це не погано, але до чого тут Україна?
І, нарешті, LELEKA. Запрошувати для участі в Нацвідборі іноземних артистів і вирішувати, що саме вони переможуть – фішка Суспільного. Згадаймо історію з Maruv. Це не гарно. І не погано. Просто треба було вже запросити Bad Bunny, чого тут?
Тим не менше, номер гарний, пісня гарна. Не фестивальна, не конкурсна, але най буде.
Щодо наших податків, які ми сумлінно платимо, з яких все це фінансувалося, скажемо одне: ми згодні були на використання наших коштів на Нацвідбір заради номеру Світлани Тарабарової.
Наші головні фаворити на цьому Нацвідборі – Анастасія Димид, Артем Котенко і Софія Нерсесян. Це наше справжнє майбутнє, що росте під обстрілами без електрики та тепла, і співає українські пісні українських авторів. Сподіваємось, з ними українська поп-музика відродиться і розквітне.
