Коли зараз, через 33 роки після того буремного часу, згадують про незалежність України, як про щось, що завжди було і стало буденністю, я завжди згадую 19 серпня 1990 року.
Це був понеділок. Напередодні у одному з найсрозійщених міст країни, Запоріжжі, закінчився фестиваль “Червона Рута”. І він за три дні зробив стільки для національної свідомості запорізької молоді, а з ними і молоді Дніпропетровська, Бердянська, Мелітополя і навіть Донецька, бо звідти теж приїхали на фестиваль, як не робив жоден політик ні до цього, ні, на жаль, після.
А наступного ранку сонце сховалося за важкі сірі хмари. І радіо знову нагадало всім про те, що ми живемо у бетонній, сірій, жорстокій та безнадійній совковщині. І всі подумали що треба щось робити.
Ввечері біля одного з місць тусовки музикантів, художників, хіппі, панків та тих, хто їм співчував та був їх фанатами, зібрався натовп “неформалів”. Небагато, десь двадцять-тридцять юних романтиків, в серцях яких вчорашній фестиваль запалив маленький вогник надії на свободу. І ці діти на повному серйозі збиралися під джинсовим флагом йти проти ментівських “луноходів” та радянських танків.
На третій день все закінчилося, ніхто в пролетарському місті не загинув смертю хоробрих за свободу. Комусь навіть було ніяково за свої відверті почуття, які всі показали прилюдно. Але багато хто запам’ятав їх.
І за рік сталося те, про що не міг і мріяти кожен совковий громадянин. Велика, “непоборна”, “вічна” країна розпалася в пил. І народились нові.
Деякі з них потім знову впали в кабалу нового монстра – відродженої в найгірших традиціях московщини. А ми досі живемо у відносно вільному світі і навіть не здогадуємось як там, за залізною завісою. Хоча, багато баранів дуже туди знову хочуть. Причому, хочуть бути там, а користуватися волею як тут. Але так не буває.
Воля має свою високу ціну. І щодня українці платять її. Працею, здоров’ям, надзусиллями, кров’ю. Багато навіть не уявляє нащо всі ці жертви.
Але ті, хто пам’ятає той похмурий ранок 1990 року, знають. Їм всім вже за 50. Їх не слухають діти і підлітки, вважаючи відсталими. А варто було б. Щоб не повторити помилок.
Вітаємо з Днем незалежності! Хай наш новий шлях буде світлим, щоб ми бачили, куди ми йдемо, що там на нас чекає і чому він вартий всіхї наших зусиль. І пам’ятали всіх, хто не дійшов і хто прямо зараз віддає найдорожче за те, щоб наші діти жили вільними.
Слава героям! Слава Україні!
