Схоже, 2024 рік стає переломним для Близького Сходу. Після десятиліть громадянської війни в Сирії режим Башара Асада зазнав краху, залишивши за собою регіон, який балансуватиме між відновленням і політичним хаосом довгий час.
Тим часом, одна новина лишилася не дуже помітною на тлі стрімкого просування бунтівників до Дамаску.
Кількома днями раніше Оман, одна з найбільш стабільних держав регіону, зробив неочікуваний, але показовий крок, відмовившись від співпраці з російською АЛРОСА у ключовому секторі – алмазному бізнесі. Ці події вказують на важливі зрушення у геополітичному ландшафті, які потребують детального аналізу у майбутньому.
Крах режиму Асада: початок нової сторінки чи хаосу?
Сирія за правління Башара Асада стала символом авторитарного управління та нескінченної війни. Але втрата ключових союзників, зокрема значного ослаблення позицій Росії та Ірану через їх ізоляцію на міжнародній арені, та внутрішній спротив населення, що зріс до безпрецедентних масштабів, призвели до падіння режиму. Як свідчать очевидці в Дамаску, останні місяці Асада були позначені серією відчайдушних кроків: від економічних реформ, які так і не були впроваджені, до звернень до Ірану за військовою допомогою.
Політичний вакуум, що утворився, змушує міжнародну спільноту шукати способи стабілізації. США, Туреччина та ЄС вже анонсували нові плани щодо гуманітарної допомоги, але їхній успіх залежить від координації з місцевими групами, які прагнуть розподілу влади. Як зазначає один із сирійських активістів, «без справедливого представництва всі жертви будуть марними».
І тут майже союзна у фантазіях кремлівців країна завдає дуже болючого удару в спину хитаючомуся режиму московітів.
Оман: шлях до незалежності в глобальній економіці
Паралельно зі змінами в Сирії, інша країна регіону привернула увагу аналітиків своїм несподіваним рішенням. Оман, відомий своєю нейтральною зовнішньою політикою, викупив частку російської АЛРОСА в алмазному бізнесі Анголи. Це рішення стало своєрідною демонстрацією нових економічних пріоритетів країни, які спрямовані на послаблення залежності від партнерів, що опинилися в міжнародній ізоляції.
Символічність цього кроку важко переоцінити. Росія, яка традиційно намагалася зберігати вплив на країни Близького Сходу через економічні зв’язки, тепер втрачає одного зі своїх ключових партнерів у регіоні. Оман же, за словами місцевих політиків, хоче показати, що «готовий співпрацювати лише з тими, хто здатен забезпечити прозорість і стабільність».
Є в цьому кроці деяка пікантність. Як відомо, велику частину Африки вже контролює Китай. Але, алмазний бізнес китайці не могли використовувати на ринках демократичних країн через санкції. Московія до початку війни була санкцій позбавлена і тому “російські” алмази продавалися найбільшим ювелірним домам світу. Але після початку втогнення до україни, Алроса теж потрапила під санкції, які стали більш серйозними, ніж для китайців. І співпрацювати з токсичними московітами африканцям і китайцям стало невигідно і небезпечно для бізнесу. Тому і була проведена ця операція. Тепер видобутком алмазів буде займатися багатий та формально нейтральний Оман, а московітів викинули не просто з отраслі, а і з центральної Африки взагалі. Та і з північною справи погані. Події в Малі цьому пряме підтвердження.
Геополітична шахівниця: хто виграє, хто програє?
Ситуація в передньоазійському регіоні є частиною ширшого контексту глобальних змін. З одного боку, падіння режиму Асада та послаблення російського впливу створюють нові можливості для США, ЄС і Китаю. З іншого боку, регіональні гравці, такі як Туреччина та Саудівська Аравія, отримують шанс зміцнити свої позиції. Оманський приклад є показовим: країна не просто змінила свої економічні вектори, але й продемонструвала готовність до геополітичних змін.
Якщо США зможуть запропонувати Омана та іншим державам регіону вигідні економічні умови, це стане серйозним ударом для Москви, а можливо і для Китаю, в якого на Омані були зав’язані численні бізнес-проксі. Росія втратить не лише економічний вплив, але й важелі тиску в регіоні, який був важливим для її міжнародної стратегії.
Що далі?
Близький Схід входить у нову еру невизначеності та можливостей. Подальший розвиток подій залежить від здатності країн регіону знайти баланс між інтересами великих держав і власними амбіціями. Чи стане Сирія прикладом успішного переходу до демократії, чи регіон знову зануриться в хаос? Ми всі знаємо, що буде другий вихід, якщо Туреччина не створить асамблею впливових лідерів племен та формувань під керівництвом своєї маріонетки. Або не залишить ідею викоринити курдів, що і було початковою ідеєю військового рейду. Чи зможе Оман підвищити роль у глобальних процесах, чи так і залишиться непомітним гравцем на локальному ринку нафти та місцем фінансового раю для сумнівних доходів? Відповіді на ці питання визначать обличчя нового Близького Сходу.
