Ви багато дивилися азіатського кіно? Слухали їх казки? Бачили їх одяг, а може і надягали його?
Якщо ви спілкувалися з росіянином, дуже вірогідно. А якщо з багатьма – то це безперечно.
Трохи етнічних досліджень
Бо все “європейське”, притаманне представникам білої раси, що населяють Євразію західніше 40-го меридіану, все те, що нам здається звичним, знайомим і “нашим” на рівні глибинних відчуттів, для більшості російського населення – “чуже”. На відміну від “какошніков”, “сарафанов”, “кушаков”, “матрьошек” та різних інших “пєльмєнєй”. Це не гарно. І не погано. Просто вони інші. І їх, дуже різних, багато. І в кожного поневоленого народу – свої “Шуралє” та “Какзаму” з “дідусем Кокованєй”.
Колись Лис напише на цю тему великий науково-популярний трандат, але то вже після війни, коли всі ці “Коковані” опиняться там, де і мають бути – в азійському світі, і будуть жити довго і щасливо, нарешті обійняті своїми рідними культурою та побутом.
А зараз ми про інше.
У пошуках родичів
Не знайшли росіяни розуміння і підтримки у “чуждого” європейського світу, за винятком угорців (о, диво, теж випадковими етнічно людьми у нерідному оточенні). Та т.з. “слов’ян” з Балканського поясу (який був заселений у 4 сторіччі н.е. за згодою римлян вихідцями із Великого степу, що свого часу бігли від тих же угрів та булгар, давніх родичів росіян). Тому коли настали “важкі часи іспитаній і побєд” (насправді, щодо останнього – ні), для кремлівського каганату настав час звернутися до колиски – далекої Азії.
Там, як ми бачили, черговий клон хана московітського улуса отримав ярлик на царювання. Там йому обіцяють зброю, а дехто вже і дає. У Московії радіють: брати прийшли на допомогу! Рускій з китайцем, корейцем, в’єтнамцем, лаосцем та камбоджійцем – брати навіки! Це не підолягає сумніву, і хай історична правда засяє новими барвами!
Геополітика для розумних чайників
Але ж в ці ігри можна грати вдвох. Або, втрьох. Або всім регіоном. Не помічаючи цього, московія повільно втягується в азійську сферу інтересів. Ун дає зброю? Гарно. Завтра він захоче у відповідь солдат і грошей щоб “фіналізувати корейське питання”. Сі обіцяє зброю та дає запчастини? Супер! Але завтра він попросить мастила та їжі для “фіналізування тайванського питання”. А там ще є плани. Можна разом опанувати В’єтнам. Щось давно про Бірму нічого не було чутно. А можна і в місцевих хазяїв пару островів віджати, їх там все одно тисячі. Та і Індонезія давно живе у мирі.
Розумієте? Там постійно йде якась штурханина за чиїсь, мало нам зрозумілі, інтереси і ресурси, про якиїх ми навіть не знаємо. Бо для нас той регіон – це контрафактні смартфони, дешеві пилотяги, та бананові плантації на білосніжно чистих пляжах для туристів. І ось до цього двіжу і долучається “велікая і непабідімая” блудна донька, що свого часу надто далеко пішла Великим Степовим Коридором.
Світ глобальних невдах
Здається, це ж гарно? Азійський світ посилюється. Хвиля нових гунів відкотиться від Європи, тобто, цивілізованого світу і зав’язне у регіональних конфліктах, які можуть тривати вічно.
І справді, здаля здається, що так і є. Згадайте хоча б одну глобальну битву, яку виграли азіати? Лис допоможе: їх не було.
Була непогана спроба у монголів. Але Крим не змогли перетравити і до Європи навіть не сунулися.
Гуни теж почали завзято і завоювали величезний Степ де і так ніхто не жив. Непереможна хода великих вояків закінчилася на Каталаунських полях, де об’єднані сили Європи вказали оркам де Мордор і що він чекає на повернення мандрівників додому.
Остання спроба була у Японії і всі ми знаємо чим вона завершилася. Але зараз Японія на боці цивілізованого світу. Остання штовханина Китаю з Японією завершилася Нанкіном, а московітська кампанія – Цусімою.
Більше того – Китай зовсім нещодавно (у 80-ті роки минулого сторіччя) ганебно програв В’єтнаму, який до цього “переміг” цілу Америку (і доєднався до неї у підсумку в плані прагнення до цивілізованого світу)! Кейси Камбоджі та Сингапуру годі і згадувати.
У Китаю був момент перемоги на економічному фронті, коли, здавалося, потворна ідея комунізма пережила вдалу трансформацію і перемогла. Але це в минулому. Комунізм виявився сильнішим і знову поховає сам себе. Тому московія лізе в дуже розбурхане осине гніздо, звідки може і не вийти цілою (це вже безперечно) і неушкодженою.
На роль регіонального хазяїна у традиційно авторитарному азйському світі московія теж не може розраховувати. Бо там вже є сильний, багатий та завзятий лідер, який сприймає всіх інших учасників гри як джерело ресурсів.
Для московитів все це сумно у перспективі. Тому що теперішні вепси, буряти, татари, мордвіни в керівництві хибної держави підуть і дуже швидко, відлік йде на роки, якщо не на місяці. А азійське ярмо залишиться на віки.
Врешті, вони хотіли “многаполярнаго міра”. Це і є один з полюсів.
