Лицарський період козацтва – так в історичній науці традиційно називають 20-річний відрізок в історії українського козацтва, який почався з моменту проведення королем Речі Посполитої Стефаном Баторієм так званої козацької реформи в 1576 році. Надавши очільнику запорожців князю Богдану Ружинському гетьманську булаву, а також офіційні клейноди – символи влади вкупі з печаткою, на якій був зображений козацький герб у вигляді лицаря з мушкетом, король тим самим визнав козацтво, як окремий суспільний стан Русі-України. Звідтоді й тривав героїчний лицарський період, золоті часи, як називали його пізніше самі запорожці. Аж до моменту втрати козацтвом всіх привілеїв через оголошення йому колективної баніції, тобто становища поза законом, що відбулося внаслідок великого повстання під керівництвом Семерія Наливайка і Григорія Лободи у 1596 році. Саме про цей час піде мова далі.
В новому випуску “Козацького апокрифа”:
- Лук’ян Чорнинський, Ян Оришевський, Остафій Ружинський та Дем’ян Скалозуб – гетьмани лицарського періода;
- переможні виправи козаків у Московщині, в Криму, та на морі;
- подвиги гетьманів Захара Кулаги та Михайла Ружинського;
- славний запорозький лицар Богдан Микошинський;
- як запорожці Воронеж спалили;
- як запорожці свого господаря у Молдавії посадили;
- як запорожці стали головними союзниками імператора Священої Римської імперії;
- як козаки та гетьман Григорій Лобода на угорців жах наводив.
Дивіться черговий випуск “Козацького апокрифа” на сторінках “Чорного Лиса”.
