Режим Асада в Сирії впав. За кілька днів озброєна сирійська опозиція захопила Дамаск, так і не зустрівши на шляху серйозного опору урядової армії. Сам Асад врятувався втечею до Москви, де йому та його сім’ї надали політичний притулок.
Це спричинило великі зсуви у світової політиці.
Ми проаналізували багато точок зору на ці події, зокрема, з боку московітської сторони і спостерігачів, які зовсім не такі байдужі, як вдають.
Це дуже велика стаття. Тому ми її розбили на декілька частин, кожна з яких заслуговує на увагу тих, хто цікавиться геополітикою.
10 днів, які вразили світ
Відразу скажу: припускаю якесь здивування, навіть неприйняття такого заголовка. «Яких там десять днів? Потрібно глибше дивитися! Процес був набагато тривалішим і болючим». «Які десять днів? Все ясно було вже протягом доби, про що ви взагалі говорите…». «Господи, вони вразили світ… Де ці потрясіння, я вас питаю, у кого? Я навіть не помітила… Може, це у вас зранку руки трясуться? Так налийте собі та випийте! І нехрін тут весь світ турбувати».
Виправдання лише одне. Це – не мій заголовок.
Я його, як би пом’якше сказати, запозичив у одного американського журналіста. Який був відряджений до Росії в критичні, вибачте на слові, для неї дні, і описав «відрізок історії, що згущується, у тому вигляді, в якому її спостерігав».
То був Джон Рід.
Він назвав свою книжку «10 днів, які вразили світ» і передав у ній факти та емоції того часу. Тобто пізньої осені 1917 року.
Це була чудова репортерська робота, тому видана в 1919 році окремою книжкою англійською, перекладена ще 20 мовами, у тому числі, і російською.
Якщо хтось застав викладання в школах історії СРСР, то пам’ятає, чи починалася вона розділом «Тріумфальна хода радянської влади». Де гранично коротко викладалися якраз основні тези книжки Джона Ріда.
А картина виглядала справді як пожежа в лісі. У величезній російській імперії зміна влади тієї пізньої осені відбувалася швидко і майже безкровно. За винятком України, де на той час уже утворилася своя Центральна рада, і більшовики зі своїм «усі забрати і поділити» були тут зайвими.
У наш час інформаційних технологій, завдяки соціальним мережам, будь-хто з нас має можливість спостерігати за подіями без жодних відряджень та малювати картину світу, буквально не встаючи з дивана. Як зауважив Ілон Маск, сьогодні нам не потрібні ЗМІ, кожен із нас – вже ЗМІ.
І будь-хто з нас може створити свою версію тріумфальної ходи нової сирійської влади, яка на деякий час вразила цей світ, де ми живемо.
Ось одна з них. Зважайте, як кажуть.
Може здатися дивним, як великі населені пункти буквально по клацанню пальців переходили під контроль тієї чи іншої групи, що наступають через відсутність організованої протидії, як з боку сирійської армії, так і з боку населення територій, якими просувалися військові формування повстанців.
Для розуміння причин, скажімо так, інертного ставлення населення до бунтівників можна звернутися до цікавих спостережень військового аналітика Ігаля Левіна. Виходячи зі свого досвіду участі в арабо-ізраїльських війнах, він дійшов обґрунтованого висновку, що справа в клановій системі життєвого укладу арабів. Це питання сімей-кланів.
Вони мають сім’ю в 500 осіб, і це ще маленька сім’я. Великі клани можуть налічувати під 1000 чоловік і більше. У них панують старші лідери, які є незаперечними авторитетами для молодняку. Якщо ви домовилися зі старійшинами, то ви домовилися з усім кланом, і це може бути не просто одне село, а цілий сільський район.
Це, вважає Ігор Левін, був і один із перевірених методів, яким свого часу вербували собі солдатів терористи ІД. Залітаючи в новий район сільської місцевості, вони ставили старійшинам умову: мовляв, тут тепер Халіфат, ви зобов’язані робити те й це, у вас такі права й такі. Але ви повинні дати стільки рекрутів у військо. Старійшини і “відстібали” частину свого молодняку в армію “чорних”.
У нинішньому стрімкому просуванні ХТШ (угруповання «Хайят Тахрір аш-Шам. ред.) на південь країни все це, як і раніше, відіграє ключову роль, стверджує Ігаль Левін. Ще до падіння Хами проасадівські ресурси публікували листи від старійшин арабських племен: мовляв, дивіться, ще одне плем’я присягнуло вірності Асаду. І це було важливо підсвітити для підняття бойового духу.
А в своїй масі для старійшин і їхніх сімей світ закінчується їхнім кланом, і тому вони лояльні будь-якій силі, яка приходить до їхньої душі. Наприклад, на сході Сирії, коли курди та США «розбирали» ІДІЛівський Халіфат, старійшини буквально перевзувались у стрибку, присягаючи служити тепер американцям, під парасолькою СДС, яких озброює та підтримує США. Це конгломерат не лише курдських, а й арабських племен, у тому числі й тих, хто вчора був частиною ІД.
Тепер ХТШ, несучи вперед, так само залітає до нових кланів, де старійшини присягають на вірність тепер уже Джулані. І ми бачили, як на картах за лічені дні цілі великі пустельні сільські райони забарвлюються у зелений колір.
Поділяє такий погляд і посол Сирії у Москві Башар аль-Джаафарі:
«Крах корупційної системи за лічені дні свідчить про її непопулярність та відсутність підтримки як у суспільстві, так і серед армії та збройних сил. Ганебна та принизлива втеча глави цієї системи під покровом ночі, без будь-якого почуття національної відповідальності перед країною…».
Контролювати території Росії може.
Налагодити на них нормальне життя – ні
Зрозуміло, це єдина причина стрімкого краху режиму Асада. Насправді список причин військової поразки сирійської армії значно більший і виглядає логічно, пише Олександр Баунов для Carnegie Politika. Насамперед Росія не змогла надавати колишню військову підтримку Асаду, бо тепер цілком поглинута війною проти України. “Хезболла” знекровлена війною з Ізраїлем. Натомість сирійські антиасадівські сили в провінції Ідліб використали світ для переозброєння та підготовки, зокрема навчилися застосовувати дрони.
Але видно, що здебільшого сирійська армія не програла бій, а просто відмовилася його прийняти. Тобто причини поразки не так військові, як політичні. Саме тому, ймовірно, Іран не поспішав з відправкою сухопутних сил на допомогу союзникові. Він просто не встиг і не виявив потрібної допомоги рішучості. Можна боротися разом із союзником, але не можна замість нього.
▪️Події в Сирії підсвітили головну проблему відносин Росії та Глобального Півдня. Пропозиція Росії майже виключно обмежена безпекою, і навіть цей експортний ресурс обмежений. Стало зрозуміло, наприклад, що Росія не може результативно бути присутньою на двох фронтах.
▪ Але головне, з’ясувалося, що Росія може повернути території під силовий та політичний контроль дружнього режиму, але не може повернути в них життя та розвиток. У відвойованих Іраном та Росією регіонах не відбувалося нічого, що змусило б місцеве населення радіти з контролю Дамаска. Відновлення урядових та окремих громадських будівель, військових містечок не змінило загальної картини життя мільйонів людей на межі гуманітарної катастрофи під пресом всесильних корумпованих силовиків.
▪️Життя в контрольованій опозиційними ісламістськими угрупованнями провінції Ідліб під заступництвом Туреччини виявилося привабливішим, ніж у регіонах під владою офіційного уряду. В Ідлібі хоча б були світло, бензин і вода і менше проблем із продовольством. Звичайно, Ідліб не був зруйнований так, як Алеппо, його населення в рази менше, ніж у «великій Сирії», і Туреччина намагалася зробити з нього вітрину (наприклад, запустила програму масового житлового будівництва), але цю різницю сирійці не могли не помітити.
▪Росія та Іран не змогли не лише виступити двигунами економічного зростання для свого союзника, а й залучити інших — у тому числі з лав світової більшості. Інвестори країн Затоки, Індії чи Китаю не ломилися до Сирії під російські та іранські гарантії безпеки.
▪️Професійні спостерігачі із зовнішнього світу та представники вітчизняної еліти помітять черговий провал російських спецслужб: події для них часто виникають несподівано та раптово. Так їх застала зненацька готовність України чинити опір, потім пригожинський заколот, за ним — вторгнення в Курську область, тепер — стрімка втрата Сирії. Адже нинішня Росія в різних сферах управляється за прямої участі спецслужб. І цілком закономірно виникають шкідливі питання – а що, якщо й там вони так само ефективні?
Далі буде.
