Лицарі Хмельниччини, ч. IV. Кривава козацька зоря

Ми продовжуємо оповідь про лицарів Хмельниччини – знаменитих козацьких полководців, які в числі перших стали пліч-о-пліч з гетьманом Богданом Хмельницьким і очолили національно-визвольну війну українського народу за свої права і проти всіх гнобителів.
Сьогодні піде мова про тих ватажків, які приєдналися до повстанців впродовж 1648 року. Після Корсунської перемоги вся Україна запалала ненавистю проти шляхти, ксьондзів, ляхів і жидів. Скрізь полилися ріки крові. Селяни та міщани масово покозачувалися, утворюючи нові й нові полки армії Хмельницького. Влітку козацьке військо зросло та ста тисяч шабель.

Натомість армія Речі Посполитої в Україні перестала існувати. Єдиною силою, яка протистояла козакам, було приватне військо Яреми Вишневецького, з яким він все літо відступав з кровопролитними боями з Лівобережжя на Волинь. За ним невідступно слідувала народна армія Максима Кривоноса, яка дорогою знищувала залишки польських військ та загони інших магнатів, брала одні за одним міста і фортеці на Київщині, Брацлавщині й Поділлі.

Тим часом у Польщі нашвидкуруч сформували нове урядове дев’яностотисячне військо, яке мало 100 гармат. А от командувати не було кому – трьох призначених урядом регіментарів – зманіженого князя Домініка Заславського, відомого своєю вченістю коронного підчашого Миколая Остророга і зовсім юного коронного хорунжого Александра Конецпольського – український народ глузливо назвав “Перина, латина і дитина”.

Назустріч цій велетенській, але недисциплінованій і незгуртованій армії вирушило 30-тисячне військо Хмельницького, яке складалося виключно з самих козаків, тобто професійних вояків. У середині вересня вони зійшлися під селом Пилявці на Волині. Запеклі бої розгорілися за греблю на річці Іква.
Вранці 23 вересня козацька армія вийшла за межі свого табору і вишикувалася по всій лінії фронту – лівим флангом командував Максим Кривоніс, центром – Іван Чорнота, правим – Данило Нечай. Першими завдала удару польська іннота. Витримавши цей потужний натиск, козацька піхота за підтримки артилерії розпочала контрнаступ. Запорожці швидко оволоділи греблею і перейшли на лівий берег річки.
Піддавшись раптовій паніці, війська Речі Посполитої почали безладно відступати. Аби уникнути повного розгрому, їхнє командування відкликало з поля бою всі підрозділи і розпорядилось відходити табором. У погоні за ворогом козаки на чолі з самим гетьманом Хмельницьким дійшли аж до перших рядів ворожого табору.
Вже вночі польське військо припинило будь-який опір і почало шалену панічну втечу, їхня армія перестала існувати. Розвиваючи успіх, Богдан Хмельницький вирішив закріпити під своєю булавою якомога більшу територію етнічних українських земель. З цією метою він усюди розіслав своїх емісарів, уповноважених покозачувати селян і міщан, формувати їх у нові полки, скрізь встановлювати козацький присуд і призначати нову адміністрацію від імені Війська Запорозького.

Урядовці Речі Посполитої масово втікали, скрізь палали панські маєтки, над усією Україною сходила козацька зоря.

Детальніше про це – у новому випуску програми “Козацький апокриф”.