Війна в Україні відзначається не тільки жорстокими бойовими діями, але і потужною атакою на культурну спадщину, яка стала частиною російської стратегії знищення української ідентичності. На заході у Вашингтоні 7 листопада американські та міжнародні експерти вкотре наголосили: Росія цілеспрямовано атакує культурні символи України, що є спробою переписати історію і викорінити пам’ять про українську державність. Як заявив історик культури та посол із особливих доручень Смітсонівського інституту Річард Курін, «це частина ширшої кампанії Росії з підкорення української території та нації». Чому Росія так активно атакує культурну спадщину і як міжнародна спільнота допомагає зберегти її для майбутніх поколінь — розглянемо далі.
Стерти пам’ять і встановити свої символи
Знищення українських культурних об’єктів є частиною стратегії Росії з утвердження контролю над окупованими територіями. Російська влада намагається замінити українські пам’ятники своїми, стираючи пам’ять про українське коріння регіонів. За словами Куріна, ще перед початком повномасштабного вторгнення в лютому 2022 року науковці помітили, що в окупованому Криму та на захоплених територіях Донбасу Росія розпочала «маркування» місцевості як своєї.
Марк Грін, президент Вілсонівського центру та колишній адміністратор Агентства США з міжнародного розвитку (USAID), підкреслює, що такі дії є систематичною і цілеспрямованою атакою на українську спадщину. «Це не випадковість, а частина російської кампанії знищення слідів української історії та утвердження своїх територіальних завоювань», — наголошує Грін. Лише за кілька місяців окупації Херсона російські військові вивезли з міста близько 15 тисяч культурних об’єктів. Загалом на окупованих територіях пошкоджено або знищено близько 2000 культурних об’єктів — від музеїв до меморіалів.
Російська атака на українську мову і навчальні програми
Важливим аспектом знищення української ідентичності є заборона української мови в освіті та громадському житті на окупованих територіях. Росія примушує українські школи переходити на навчання російською мовою, впроваджуючи свої підручники і програми, в яких немає згадок про Україну як незалежну державу. Марк Грін зазначає, що «їхні підручники написані російською мовою, уроки ведуться російською, а програма акцентує увагу на „російському героїзмі“ та ідеології Кремля».
знищення меморіалів є спробою переписати історію та викорінити пам’ять про минулий геноцид для того, щоб легше було здійснювати нинішній
Згідно з даними, представленими на слуханнях у Конгресі США, близько 500 шкіл на окупованих територіях змушені використовувати російські програми. Більше 700 бібліотек позбавили українських книжок, а понад 20 мільйонів книг знищили або вилучили з обігу, щоб замінити на російські видання та пропагандистські матеріали. Росія намагається «стерти» навіть літературну спадщину України, замінюючи твори українських класиків на інші, зручні для окупаційної влади книги.
Знищення пам’ятників жертвам Голодомору
Однією з найбільш болючих втрат для української пам’яті є знищення пам’ятників жертвам Голодомору. Цей геноцид 1932-1933 років став страшною трагедією для українського народу, і його пам’ять є важливим символом боротьби України за право на власну історію. Однак російська окупаційна влада цілеспрямовано руйнує такі меморіали, як частину зусиль із заперечення українського минулого. Дослідниця Джейд Макглінн повідомила, що на окупованих територіях Херсонської та Запорізької областей було демонтовано щонайменше 14 пам’ятників жертвам Голодомору.
Макглінн зазначила, що знищення меморіалів є «спробою переписати історію та викорінити пам’ять про минулий геноцид для того, щоб легше було здійснювати нинішній». Це знищення — яскравий приклад того, як історичні події перетворюються на інструменти у гібридній війні, де Росія прагне не тільки захопити території, але й «стерти» українську пам’ять.
Маленькі музеї як осередки пам’яті
В Україні особливу роль у збереженні історичної пам’яті завжди відігравали невеликі місцеві музеї. Блер Рубл, колишній віцепрезидент Центру Вільсона, згадує, як наприкінці 1980-х – початку 1990-х років подорожував українськими селами, де бачив, як люди зберігають артефакти, які розповідають справжню історію українських громад. Сьогодні саме ці музеї стали мішенню російської агресії.
Рубл наголошує, що ці маленькі музеї — не просто будівлі, а живі свідки минулого, які є основою культурної ідентичності українських сіл і містечок. Знищуючи їх, Росія намагається стерти важливі символи української культури, які можуть зберігати пам’ять про боротьбу та перемоги українського народу.
Супутникові технології та зусилля США в захисті культурної спадщини
На фоні масових руйнувань культурних об’єктів, американські установи докладають зусиль для збереження і документування української спадщини. Смітсонівський інститут активно допомагає Україні захищати її культурні пам’ятки, зокрема, використовуючи супутникові фотографії для збору доказів руйнувань. Це дозволяє не тільки зберегти зображення пошкоджених об’єктів, але і документувати військові злочини Росії.
Катерина Смаглій, радниця посольства України у США, підкреслює важливість цієї діяльності, зазначаючи, що США активно підтримують зусилля України з відновлення культурних об’єктів. Зокрема, уряд США цього року запровадив обмеження на імпорт крадених предметів мистецтва та антикваріату з України, щоб закрити доступ до ринку США для культурних цінностей, які можуть бути вивезені Росією.
Відродження історичної справедливості: артефакти, що спростовують російські міфи
Смітсонівський інститут також відіграє важливу роль у просвітницькій роботі, спростовуючи псевдоісторичні заяви Кремля. Серед інших доказів, зокрема, представлена нумізматична колекція, яка доводить наявність окремої української державності ще з часів Київської Русі. Монети, що датуються періодом Київської Русі, зберігаються в Національному музеї американської історії у Вашингтоні й показують давню українську історію, якою не може похвалитися Росія.
Смаглій наголошує, що культурна спадщина має освітню місію, оскільки допомагає світовій спільноті розпізнати фальсифікації історії, які активно просуває Росія. Як результат, діяльність таких установ як Смітсонівський інститут не лише допомагає зберігати об’єкти культури, але й виконує важливу функцію в
протидії російській пропаганді, розвінчуючи міфи про «спільне історичне коріння», якими Росія обґрунтовує свої претензії на території України. «Демонструючи давні артефакти та документуючи історичні факти, ми допомагаємо світу зрозуміти, що Україна завжди мала власну унікальну ідентичність», — говорить Смаглій.
Сила пам’яті: як культура стає фронтом спротиву
Для українців культурна спадщина стала не лише символом історичної пам’яті, але і потужним засобом опору. У відповідь на знищення Росією пам’яток і пам’яті українські митці, музейники та історики активно працюють над популяризацією української культури у світі. Вони організовують міжнародні виставки, віртуальні тури та конференції, залучаючи увагу до унікальних здобутків української нації. За словами Блера Рубла, саме така культурна дипломатія може бути ключовим фактором у протидії спробам Росії переписати історію. «Коли світова спільнота бачить цінність української культури, вона не дозволить цю культуру знищити», — зауважує Рубл.
Українські музеї, незважаючи на небезпеку, працюють над збереженням експонатів та їхньою цифровізацією, що дає можливість зберегти об’єкти навіть у випадку фізичного знищення. Завдяки таким технологіям як 3D-сканування, фахівці створюють цифрові копії експонатів, що зберігають інформацію про пам’ятки для майбутніх поколінь. Це особливо актуально в умовах, коли Росія продовжує руйнувати культурні об’єкти, не зважаючи на міжнародне право.
Міжнародна підтримка: як світ допомагає зберегти українську спадщину
Зусилля українських установ підтримують уряди, міжнародні організації та культурні інститути з усього світу. Так, UNESCO оголосила частину культурних об’єктів України світовою спадщиною під загрозою, надаючи їм спеціальний захист. Цей статус означає, що Росія порушує міжнародне право, атакуючи пам’ятки, які визнані культурним надбанням усієї людської цивілізації.
Організація “Альянс охорони культурної спадщини під час конфліктів” (ALIPH) виділила мільйони доларів на реставрацію пошкоджених об’єктів і навчання українських фахівців, які працюють у зоні бойових дій. Професорка Карен Стайн з Альянсу наголошує: «Ми маємо зберегти ці об’єкти як свідчення історії та національної ідентичності для майбутніх поколінь». Програми Альянсу охоплюють також евакуацію об’єктів, які можуть бути під загрозою знищення.
втрата історичної пам’яті означає поразку, але збереження культури та історії дає силу для майбутніх перемог
Також багато приватних ініціатив і філантропів долучаються до збереження української культури. Наприклад, у Лондоні відбулася велика благодійна виставка українського мистецтва, кошти від якої підуть на відновлення зруйнованих музеїв і галерей. «Це наш внесок у боротьбу за збереження української спадщини, яка є частиною світової культурної скарбниці», — зазначила організаторка заходу, мистецтвознавиця Сара Джонсон.
Чому боротьба за культурну спадщину має значення?
Росіяни добре розуміють, що знищення культури — це не просто втрата пам’ятників, це удар по національній ідентичності, що підриває дух нації. Це одна з причин, чому російська влада не зупиняється перед актами вандалізму та свідомого нищення культурних об’єктів. Історик Річард Курін зазначає: «Росія хоче не лише фізично підкорити українців, але й позбавити їх права пам’ятати свою історію». За словами Куріна, те, що зараз відбувається в Україні, є продовженням столітньої імперської політики Росії, спрямованої на асиміляцію та знищення культурної самобутності поневолених народів.
Однак сьогодні ця стратегія зустрічає серйозний опір. Українці, як і в минулі часи, не лише борються за свою землю, але й за право зберегти свою історію і культуру. За підтримки міжнародної спільноти вони мають шанс на перемогу в цій боротьбі, яка не менш важлива, ніж бойові дії на фронті.
Пам’ятати — значить перемагати
Для українців збереження культурної спадщини стало символом незламності та опору. Як зауважив Марк Грін, «втрата історичної пам’яті означає поразку, але збереження культури та історії дає силу для майбутніх перемог». У кожному музеї, у кожному пам’ятнику і книзі, що вціліли, українці знаходять відображення своєї боротьби за свободу і незалежність. Ця війна не тільки за землю, але і за право залишатися самобутньою нацією з власною культурою і традиціями.
Всі ці зусилля є частиною масштабної кампанії, яка допомагає українцям відстоювати свою ідентичність. І навіть якщо деякі культурні об’єкти будуть втрачені, пам’ять про них залишається живою в серцях людей і в цифрових архівах. Це дозволить українцям не тільки відновити зруйноване, але і передати наступним поколінням усвідомлення своєї унікальності та сили.
На завершення
Культурна війна, яку розпочала Росія, є однією з найбільш трагічних сторінок сучасної історії. Однак українці продовжують боротися за своє право на пам’ять, отримуючи підтримку від міжнародної спільноти. Незважаючи на значні втрати, українська культура виступає важливим фронтом спротиву, символом надії та незламності. Від збереження архівів до відновлення пам’яток, Україна працює над тим, щоб світ не забував її внесок у загальнолюдську історію. І ця боротьба, безсумнівно, є частиною великого шляху до відновлення української державності і самобутності.
Культурна спадщина — це не лише камені та артефакти, а й символ сили духу народу, його пам’ять та зв’язок з минулим. Сьогодні Україна бореться, щоб ці зв’язки не були розірвані, щоб кожен українець мав право знати і пишатися своїм корінням. І ця боротьба заслуговує на підтримку, бо пам’ять — це теж зброя, яка допомагає перемагати у війні за майбутнє.
Обкладинка: зруйнований росією музей Г. Сковороди. Фото: Сергій Козлов, Суспільне Харків
