“Хто хоче, щоб його за віру християнську посадили на палю, хто хоче, щоб його четвертували, колесували, хто ладен перетерпіти усякі муки за святий хрест, хто не боїться смерти — приставай до нас. Не треба лякатись смерти: її не встережешся. Таке козаче життя” – це автентична цитата із заклику, яким рекрутери Війська Запорозького скликали по селах та містах всіх охочих, тобто добровольців, приєднатися до козаків у черговому поході супроти ворогів.
Козаки не боялися смерті, бо звикли щодня дивитися їй в очі, загибель на полі бою, у поході чи в морі не вважалася тоді чимось винятковим, це було невід’ємною частиною лицарського життя. А чому ж так? Козак і смерть – тема сьогоднішнього випуску.
- відсутність страху перед смертю обумовлювалася лицарським трибом життя козаків;
- незбагненні для очевидців випадки зневажливого ставлення запорожців до життя і багатства;
- перші з-поміж рівних – рівність перед небезпекою всіх членів козацького товариства і їхньої старшини;
- на козацьке ставлення до ймовірної та невідворотної смерті вплинув світогляд людини доби бароко;
- козацькі приказки, казки, перекази і пісні про смерть;
- танок зі смертю – козацький герць;
- унікальні поховальні обряди запорожців;
- уявлення козаків про посмертне життя воїна;
- кохання, любощі і любов – як протиставлення смерті;
- чому козацькому роду – нема переводу?
Дивіться новий випуск програми “Козацького апокрифу” на сторінках “Чорного Лиса”:
