Питання про неминучий напад Ірану та його проксі на Ізраїль вирішено. Напад відбудеться. Сьогодні, завтра чи через місяць.
І ситуація у Ірану є класичним цугцвангом. Якщо ісламістська диктатура не вдарить у відповідь на ліквідацію голови ХАМАСу, це буде сприйнято союзниками Ірану по “осі зла” як слабкість і може потягти за собою зникнення “центру спротиву” на ближньосхідному політичному небосхилі. Поки московія виростить нового Арафата, пройдуть роки, а враховуючи похилий вік аятол та інших іранських “яструбів”, через роки Іран може знов стати демократичним.
Тому Ірану треба стріляти.
Але є інший бік медалі. Стріляти не дуже і є чим. Наприклад, 14 квітня, під час минулої атаки було витрачено близько 400 боєприпасів, включаючи дрони та ракети. І в результаті була вражена парковка, як написали всі ЗМІ. Після цього неважливо що там насправді було – ганебну невдачу рознесли по всіх екранах.
Тепер треба придумати щось неординарне. І це може бути тільки ядерна зброя, яка, як кажуть, в Ірану вже є, принаймні в одному-двох екземплярах.
Але засоби доставки ядерного боєприпасу лишаються тими ж. Це старі добрі російські “Тополі”, “Іскандери”, Х-55, хай і модифіковані. Всі ці ракети успішно збивають старі добрі комплекси С-300, Буки, а тим більше, модерні західні комплекси ППО.
Є в Ірана ще одна типу гіперзвукова ракета, яка позиціонується як протикорабельна, але, як показує досвід з “Нептунами”, її можна використати для наземного удару. Але знову ж в Україні довели що “Петріот” збиває і такий тип ракет.
Тому ядерному заряду, якщо він буде споряджений, теж треба долетіти до якоїсь ворожої цілі. І в принципі, його підрив в пустельному районі (а там всюди пустеля) навряд напробить багато шкоди, але гарантовано викличе фізичне знищення Ірану коаліцією. Так ризикувати аятолам ще зарано. ТОму невідомо, чим таким вони лякають союзників Ізраїлю, які вже готові для будь-якого розвитку подій. Американці вже відправили авіаносну групу в Оманську затоку, а британці підняли по тривозі свої літаки. Туреччина, Єгипет, Саудівська Аравія, напружилися в очікуванні і теж можуть вступити у бій.
Тому часу для збереження обличь у аятол все менше, як і шансів на це.
Але нам проблеми Близького Сходу не дуже важливі. Єдине, про що шкодують українці – це про подвійні стандарти. Якби американці привели свої кораблі хоча б у Середземне море, а інші союзники підняли свою авіацію і збили московітські ракети під час регулярних нальотів на Україну, путін та його банда по-іншому б заговорили. Але всі бояться “атомної бомби”. Що ж, вони самі допустили, що бомба з’явилася у якоїсь Північної Кореї а Іран ось-ось її отримає. Теж будуть боятися тепер?
Насправді, колективний захід може грати в довгу, на відміну від диктатур, час яких обмежений терміном життя диктаторів. Демократії можуть створювати безперервність влади і напрямків політики. Тому може вони просто чекають, враховуючи на вік лідерів?
Що з усього цього буде, побачимо вже завтра. Або через тиждень. Можемо ж і ми під обстрілами взяти попкорн і сісти подивитися на чужу війнушку.
