Венеціанський кінофестиваль завжди був місцем, де голлівудські зірки дозволяють собі трохи розслабитися, а документалісти навпаки, закручують гайки. Цьогорічна 83-тя Mostra не стала винятком. На фінішній прямій з’явилися два дуже різні документальні проєкти, які ідеально ілюструють, куди дивиться сучасне кіно: усередину себе і на тих, хто формує зовнішній світ.
Рассел Кроу привіз у Венецію власний музичний документальний фільм “What Love Builds”. Картина, яку він сам написав, зрежисував і спродюсував, йшла поза конкурсом, але зал Sala Darsena на 1400 місць був повний. Це історія людини, яка все життя паралельно з акторською кар’єрою грала в гуртах, співала на вулицях Сіднея і ніколи не розлучалася з гітарою. Кроу показав архівні записи з юності, коли виступав під ім’ям Russ Le Roq, фрагменти концертів 30 Odd Foot of Grunts і сучасні виступи Indoor Garden Party. Публіка реагувала як на живий концерт – плескала в такт, а під фінальний кавер на Dire Straits підвелася. Сам Кроу після сеансу витирав сльози. Фільм не претендує на глибокий аналіз, але як особисте зізнання працює напрочуд щиро.
Поруч із цим камерним зізнанням стояв майже чотиригодинний “Musk” Алекса Гібні. Оскароносний документаліст, відомий жорсткими портретами (від Enron до Саєнтології), цього разу взявся за найбагатшу людину планети. Ілон Маск у кадрі майже не з’являється в живому інтерв’ю – натомість Гібні використовує AI-аватар, змонтований з публічних висловлювань. Картина розросталася кілька років, поки Маск дедалі глибше занурювався в політику. Результат – розлогий, місцями виснажливий, але безперечно сильний портрет людини, яка одночасно будує ракети і переписує правила публічного дискурсу. Реакція в Венеції була бурхливою: п’ятихвилинні овації й відчуття, що зал щойно пережив щось важливе.
А тепер про головне: чи заклала цьогорічна Венеція фундамент для майбутнього Оскара? Поки журі під головуванням Меґґі Джилленгол ще не оголосило Золотого лева (церемонія сьогодні ввечері), уже зрозуміло, хто вийшов із фестивалю з серйозним імпульсом. “Wild Horse Nine” Мартіна МакДона з Джоном Малковичем у головній ролі звучить найгучніше. МакДона традиційно вміє перетворювати венеціанський показ на оскарівський старт – згадати хоча б “Три білборди…” і “Банші Іншеріни”.
Малкович, якого давно недооцінювали в нагородному сезоні, тут виглядає фаворитом. Сильні позиції також у “Possible Love” Лі Чхан-дона та кількох політично заряджених картин, які цього року особливо відчувалися в програмі. Документальний “Musk”, хоч і йшов поза конкурсом, уже потрапив у розмови про можливі номінації в неігрових категоріях.
Що ж, подивимося, які з цих історій доживуть до лютого в зоні уваги глядачів та критиків.
